|
Наприкінці жовтня учні Борисівської ЗОШ завітали до колиски українського козацтва - острова Хортиця. Острів нас зустрів гарною
погодою. Перш ніж потрапити на січ, ми
пройшли до неї Тарасовою стежкою над самим Дніпром, по якій колись у 1843 році подорожував
Тарас Григорович Шевченко, так само, як зараз і ми. Він ходив по острову, знайомився з пам'ятками
тієї героїчної доби.
На стежці стоять великі кам'яні брили , на яких ми прочитали
знайомі нам вірші могутнього поета України. Далі ми були на найвищій горі острова, на якій майорить прапор нашої
держави. Кажуть, при гарній погоді з цієї гори , якщо добре придивитися вниз по річці, можна було побачити Томаківську січ. Гордість відчуваєш за
наших пращурів , коли стоїш на цій велетенській горі.
Запорізька січ - обнесене дерев'яним частоколом січове
містечко являє собою козацьке укріплення з могутніми воротами та сторожовими вежами. У наш час це - етнографічний музей під відкритим небом - навколо
майдану розташовані казарми-курені,
корчма, кузня, майстерня гончара та інші господарські будівлі, у центрі на
майдані стоїть церква Святої Богородиці. Жодна важлива подія в житті козаків не
проходила без благословення в церкві.
Учні від екскурсії
отримали незабутні враження, які пробудили в них бажання ще раз відвідати козацьку січ на свято Покрова. З
давніх -давен свято Покрова вважається
святом козацтва, оскільки вона була їх покровительницею . Козаки вірили , що саме вона допомагала їм
боронити рідний край, долати ворога-чужинця. Коли знаходишся на острові, то
проймаєшся бажанням зберегти славу українського козацтва.
Не залишив байдужими екскурсантів і Запорізький дуб. Перебуваючи біля нього,
дивуєшся, як цей велетень знаходить у
собі сили для життя: на його стовбурі, який можуть охопити шестеро дорослих чоловіків, весни 2011
року зазеленіла єдина гілочка, і прагнеш
осягти, свідком скількох подій був він. Запорізький дуб, якому понад семи
віків, протягом 20-го століття став
місцем паломництва багатьох мільйонів шанувальників козацької культури .
Покидаючи м. Запоріжжя учні нашої школи щиро сподіваються, що у скорому
майбутньому скажуть: «Добридень, Запоріжжя!».
|